«Я допомагаю тваринам», – так свою оповідь розпочинає львів’янин Ігор Сайко. Понад 10 років він рятує чотирилапих. А все тому, що одного дня його життя змінила незряча безпритульна собака. Про це волонтер розповів у межах проекту «Час історій» у Львові. PetsUkraine занотував його виступ.
Початок моєї історії – це лихі 90-ті: бізнес, магазини, оте все. На той момент до тварин я не мав жодного відношення. Через деякий час почав цікавитися IT. Незабаром перейшов туди із харчової промисловості. В ІТ успішно й працюю вже багато років.
Статками я ніколи не володів, але на хороше життя завжди вистачало. Мав вдосталь щастя і в якийсь момент відчув необхідність цим поділитися. Почав традиційно: спробував допомагати сиротинцям, дітям з інвалідністю. Були і Майдан, і війна, і переселенці. Я завжди старався бути попереду із допомогою для тих, хто цього потребує.
Якщо бачив на вулиці тварину, яка вимагала яка потребувала допомоги, то зупинявся й робив, що міг. Однак це завжди було хаотично.
На той час вдома ми вже прихистили трьох чотирилапих. Аж раптом одного дня у фейсбуці я натрапив на оголошення про тримісячного цуцика, якого викинули на трасі Київ-Чоп поблизу міста Броди.
Її звали Ніка. Вона мала вади зору. Коли я її побачив на фото, то зрозумів: цій собаці залишилося жити лічені години. Тому сів у машину і поїхав її забирати.
Так відбулася наша перша зустріч. Я покликав Ніку, щоб вона підійшла. Собака з розгону помчала на мій голос. Проте, оскільки нічого не бачила, періодично врізалася або пробігала повз мене.
Ми поїхали до Львова. Опісля була низка різних обстежень. Виявилося, що Ніка має вроджену ваду. Тому бачити не зможе ніколи.
Ніка мене змінила. Це дуже сильне відчуття, коли ти береш на руки абсолютно безпомічну живу істоту на межі життя і смерті. Утім минали години і дні, а з ними змінювалася Ніка. Коли собака має компаньйона — а у нас їх було троє — то зовсім по-іншому себе поводить.
Саме тому, що вдома вже було три собаки, рідні почали на мене насідати. Ніку довелося прилаштовувати. Тож я знову відкрив фейсбук. Вибрав її найгірші фотографії. Написав про її найгірші риси. Вказав, що вона постійно щось гризе. Також я зазначив, що готовий прилаштувати Ніку лише у родину зі Львова, аби я міг її провідувати, і що це має бути у центрі, а квартира — на першому поверсі із внутрішнім двориком. Я вийшов з фейсбука втішений, що собака таки залишиться у нас, а обов’язок свій я виконав.
Минуло не більше години, коли мені зателефонувала сім’я, яка дуже хотіла познайомитися з Нікою, щоби дізнатися, чи вони підходять собаці. Це справді диво, але виявилося, що вони підходили за всіма параметрами. Мені довелося попрощатися з Нікою, але я був впевнений, що тепер вона живе щасливішим життям.
Людина завжди може сказати, що їй потрібна допомога. Безпритульна чи покинута тварина – ні. Вона буде тихенько лежати і помирати. Завдяки Ніці я знайшов себе. Почав допомагати іншим чотирилапим, які цього потребують.
Кожна тварина – це одна свідома жива істота, яка дивиться і розуміє тебе. Інколи порятунок такого життя займає 15 хвилин. Якби кожен з нас не проходив повз, то ми б уже жили в іншому суспільстві.
ФОТО: Любомир Савчинський
